Зарядка для хребта

Робота журналіста в Україні (червоним - правда, чорним-цензура). малюнок і фото Марушки

Робота журналіста в Україні (червоним – правда, чорним-цензура). малюнок і фото Марушки

Якогось милого потягнуло мене подивитися дебати. Зазначу, що за останні три роки життя в Києві, у мене, як і більшості друзів, не було телевізора.
За пару місяців в Гамбурзі, я вже знаю всі телешоу і переглянула усі фільми.
За більше ніж місяць революції, я перечитала стільки преси, як хіба що перед іспитами, і переглянула стільки відео, як після посту, коли нам мама знову дозволяла ввімкнути телевізор.
Про політичні дебати важко говорити, бо як в культурі, так і в політиці, у нас відсутнє мистецтво проведення дебат. Тут діє принцип – хто голосніший, у того і правда. Ми швидко переходимо на емоції, забуваючи тему, намагаючись лише довести своє.
Я навіть не скажу що за програма була і які гості, лишке напишу про те, що мене зачепило у розмові про нашу реакцію на застосування владою сили:
„Хижак має бути знищений! Хребет хижака – поломаний!“
Саме про хребет: з власного досвіду скажу, що навіть знищений і розтрощений хребет відновлюється.
З роками заживають і загнилі рани.
Рубці, звичайно, болять, але не постійно.
Чим менше стресу – тим кращий результат.
І щоденна зарядка (якби просто це не звучало) – ти не володар свого хребта.
Знищити, то не збудувати, – не я сказала.
Але я кажу, що найважливіший урок, до якого нам потрібно готуватися – діалог, дискусія, розмова, як кажуть німці „на прохолодну голову“.
А для того треба слухати.
„Не просто слухати, а чути“, – згадується надпис з першого класу над дошкою.
А тут як вчитель скажу, по усьому світі педагоги б’ють на спалах – діти не слухають більше.
І, як на мене, мають гарний приклад для наслідування від нас „навчених“.

Вальдорфський урок біології, Кассель

Вальдорфський урок біології, Кассель

Мені двічі ламали хребет.
Збирали набагато довше і частіше.
Залишивши на мене основну задачу: боротисяся з зовнішнім хижаком чи перетворююмя у внутрішнього.
Я обрала інший шлях.
Може в обхід, може непомітний, може не відомий чи не достатньо багатий,
Без жалості і ниття йти повільно власними ногами і вести розповідь з собою.
Слухаючи іншого.
Щоб зрозуміти, як Тетяні Чорновіл болить, мені не треба бачити і розповсюджувати іі фото.
Етика має бути в усьому.
Кожен хто народився в Україні автоматично став жертвою хижака.
В магазині, в садку, в школі, дома, на вулиці, на роботі…
І коли ми відповідаємо на зрозумілій хижакам мові, ми не ростемо.
22 роки незалежності то час появи власного „Я“. Про це я вже писала і продовжуватиму розповідати.
Ясно, що попередні роки грають роль.
Але, якщо долю окремої людини можна переписати чотири рази, чому не повірити, що хижак піде геть, залишивши просте питання: хто ти без боротьби?
Без клавіатурного кліку замість вистрілів, без фото замість стягів?
Хижак в мені.
Щоночі.
Я в хижаку.
Щодня.
Вибір твій, чи змінити це слово на Бог, любов, радість…
І знову нова надія на Новий рік.
Швидкого одуження Тетяні і усім, кому зламали хребет.
Хребет закладається в голові немовля. У вільний час можна почитати Гете.
Риба гниє з голови, не простий символ, а задача на новий 2014 рік.

Schreibe einen Kommentar