7 Fragen an Tetyana Chornovol

Робота журналіста в Україні (червоним - правда, чорним-цензура). малюнок і фото Марушки

Робота журналіста в Україні (червоним – правда, чорним-цензура). Малюнок після побиття Тетяни Чорновол. Через півроку – нас супроводжують монахи в метро. Мир Україні?! фото Марушки

12 червня в Ратуші міста Гамбург відбулося вручення нагород імені Герда Буцеріуса (засновник німецької газети „Die Zeit“) „Вільна преса Східної Європи 2014“ разом із премією „Вільна преса Росії“, яку вручає норвезький фонд „Вільне слово“.
Лауреати від України – Тетяна Чорновол, Юлія Мостова, Мустафа Найєм. Пані Мостова не змогла прибути на вручення. Мустафа Найєм не зміг зустрітися з громадою міста Гамбург. Тетяна Чорновіл і нагороду отримала, і з активістами зустрілася. Зустріч на Ельбі в портовому кафе, феєрверк на честь хрестин корабля. Розмова з майстром журналістського розслідування, яка довгий час вела теми, як, наприклад, Межигір’я (з 2006-го року). Знайомство з активісткою, яка першою потрапила в маєток Януковича ще задовго до Майдану, і була першою, хто зайшов в „хонку“ (центровий будинок Януковича). Знайомство з жінкою, яка знає, що другий раз помирати важче.
7 запитань Тетяні Чорновол, яка вважала, що до кінця Януковича не доживе, а нині –  урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики.

Які Твої відчуття після вручення премії?
Це мій перший виїзд за кордон за дуже довгий період. Десь за тиждень до побиття зі мною зустрілися Яценюк і Турчинов і запропонували вивести мене за кордон, бо вже був підписаний орден на мій арешт. Я відмовилася. Коли мене побили, мені пропонували їхати на лікування. Я відмовилася. І це для мене стало принципово. Під час Майдану я не виїзджала за кордон, бо знала, люди сприйняли б це як втечу. Потім, після Майдану, мене призначили на посаду і я ставлюся негативно до поїздок. Бо насправді це – розваги, навіть якщо це потрібні конференції, але все-таки треба бути в Україні.
Як для журналіста премія – це дуже приємно. Це визнання. Дуже довгий час продовжуються різні речі, які боляче вдаряють. Дискредитація, популяції на тему: „Чорновол журналіст чи ні?“ „Вона не журналіст!“ Я все життя тільки журналістикою заробляла собі гроші. Якщо ти заробляш собі професією на життя, хто ти?

Foto 2Тетяно, я вперше „познайомилася“ з Тобою на католицьке Різдво, коли Тебе жорстоко побили. Весь світ зреагував тоді на насильство проти активістки і журналістки. Після того шокуючі моменти для європейського світу – це „нормальні“новини з України. Нинішні президенські вибори пройшли з найменшою критикою фальсифікацій. Як пройшли для Тебе ці місяці?

Я від початку вважала, що до кінця Януковича не доживу. Я була до цього готова. В мене не було ні проблем, ні страху, ні чого. Коли мене вперше вдарив Porsche Cayenne, я свідомо знала, це – кінець, мені нікуди не дітися. Головне моє завдання було – все зробити таким чином, щоб не виглядало як автокатастрофа, тому я й тікала з машини. Коли мене вбивали на Бориспільській трасі, в мене було навіть таке злорадство: моя смерь піде на користь. Почнуть більше звертати увагу на статті, які я писала, це розкачає ситуацію, бо всі знають хто був моїм ворогом.
Коли почався розстріл майдану 19 лютого, я, як і тисячі людей, стояли і чекали, що ми помремо через 5 хвилин, через 10 хвилин, через 15 хвилин. Стіна людей, які стріляли, рухалася вниз, бронетранспортери їхали. І от ти стоїш, і нічого не можеш зробити, і твоя смерть в той момент нічого не змінить. Другий раз помирати, насправді, важче. Ти розумієш, що ти зараз помреш і поряд помруть тисячі найкращих людей Україні, а від того результату ніякого не буде. Бо якщо він (Янукович, – авт.) зараз це зробить, то протестний рух захлинеться, перейде в партизанську боротьбу, а партизанська боротьба приречена на невдачу.

Як ти оцінюєш журналістське розслідування в Україні?
Я багато з цим працювала, а коли з цим працюєш, ти маєш методи з якими працюєш, досвід. Я, наприклад, ніколи не користувалася зв’язками з якимись певними політиками, які мені надавали, наприклад, певні документи. В цьому, насправді, немає нічого погано, якщо тобі надають документи. Ти їх пропрацьовуєш, це добре. В мене був такий підхід: я не мала хороших стосунків ні з ким. А поскільки я не мала хороших стосунків ні з ким, мені ніхто не здавав інформацію. В журналістському розслідуванні мені допомагала інтуіція. Зрештою, це дуже потрібно. Я сама знаходила ці теми, сама знаходила куди треба бити. Найбільша сума, яка фігурувала в моєму  рослідуванні – це крадіжка 2 мільярдів доларів на одній операції. Це три камАЗи банкнот. Це два річних бюджети Міністерства охорони здоров‘ я. Довгий час я вела певні теми, які по інтуіції мене вивели до схем, які сколихнули , наприклад Межигір’я, яке я почала у 2006 році.

Зараз Межигір’я – відкрита тема. Твоя думка про мародерство там?
Я особисто була свідком першого мародерства. Я перша людина, яка зайшла в „хонку“. Якщо ти стільки працював над цією темою, якщо ти пройшов Майдан… 19 лютого я стояла до ранку.  Мій брат, мій чоловік теж були там. Потім мій чоловік сказав, що треба їхати на Західну Україну за зброєю. Але збройні склади там встигли розграбувати до нас, та були домовленості і ми знайшли зброю. Потім треба було повертатися в Київ. Найстрашніше було те, що я їду в Київ і розумію, що перше що треба зробити – це вбити міліціонерів на Житомирському посту, бо ми не попадемо в Київ. А я не хочу вбивати міліціонерів, я до них не ставилася як до ворогів. Коли ми під’їзжали до Києва, Янукович втік. Яке то було щастя! І не від того що втік, а тому що, слава богу, мені не треба нікого вбивати. Всю дорогу я думала: яким чином можна добратися в Межигір’я, яким чином можна добратися до Януковича? Я зайшла в „хонку“ по вентеляційній системі. Я вийшла підземними ходами і показала хід самообороні, щоб вони не відкривали двері, тоді ще боялися мародерів. Я знаю що там було, коли „хонка“ ще була закрита. Там не було грошей, золота, але там було столове срібло, келихи срібні. Всіх цих речей не стало до кінця першої ж ночі.  Далі цікаво: тієї ж ночі хтось виніс двері, зайшли люди з автоматими, забрали столове срібло, забрали келихи, ще щось для себе. Я забрала, до речі, військову фуражку Януковича  на якій написано „Президент України“. Тепер я в ній в Маріуполі ходжу.

Ти робила багато акцій, одна з яких напис на асфальті перед резиденцією Януковича: „Мова – твій вирок! Не підписуй!“ Якби дати фарбу, що і кому ти б написала зараз?

Насправді важливий момент, який я називаю „вбити драконів“ – це ключові особи, які були при Януковичу, які залишилися, які контролюють фінансово-політичне життя в країні. Їх можна називати олігархами, але насправді це – кримінал. Це – Юрій Іванющенко, це Фірташ, вони зараз тримають в руках усе павутиння, вони обплутують все. Поки вони є в Україні, в нас зміни будуть проходити просто мінімальні.

10474858_10152308547974947_4637849926843687461_nЯка Твоя країна мрій?
Я дуже люблю Україну і для мене країна мрій – це коли не тільки я одна люблю, а люди навколо мене люблять свою країну. От цього завжди Україні не вистачало. Вперше це виникло на Майдані, коли ти бачиш людей, які такої самої думки як і ти. Це був Майдан не проти Януковича, це був Майдан за Україну.
Як важко стало після Майдану. Війна, відповідальність, яку я не можу реалізувати. Мені насправді дуже боляче. Я кожного ранку прокидалася і мені, реально, померти хотілося. Але заходиш, заїзжаєш, проїзжаєш Київ і повітря свободи,  воно є, це  відчувається, пахне. В чому різниця? Коли ти проїзжаєш машину ГАЇ і знаєш, що вона стоїть тут не для того, щоб тебе тут схопили.

Твої побажання нам?
Я хочу побажати реалізації і ідей. Я маю на увазі, щоб це життя було не тільки для споживання, щоби щось горіло в душі.Foto 5Foto 1

Foto 4

Schreibe einen Kommentar