Настуся давно мріяла про м’яку іграшку мавпочку. Мавпочку вона побачила на вітрині дитячого магазину на самій верхній поличці. Така маленька і гарненька, що Настусі дух перехопило попросити маму купити іграшку. Та й „нема грошей“ вона чула мало не щодня, Вийде тато з шахти, от тоді і попрошу, думала Настуся і щовечора молилася. Вона просила, щоб бозя подарував їй мавпочку. Лише слухняних слухають бозі, казала їй бабуся.
„Боже я була завжди слухняною, зроби так, щоб іграшка опинилася в мене!“ Просила щоранку і щовечора маленька.
Того дня Настуся спала, як завжди в обід. Раптом її розбудив страшний грюкіт.
„Війна“, – це слово вона чула останнім часом частіне ніж те, що немає грошей і питання коли прийде тато. Настя вибігла на подвір’я, далі вийшла на город, і… побігла на грядку, „Бозя, дякую тобі“, кричала Настуся, добігши до місця, де лежала маленька гарненька мавпочка!
Крики мами біля межі Мій часник! Господи, прийдеться перекопувати грядку!! Вже з неба люди падають!!!, Настя не чула. Вона була щаслива.
Добре бути слухнянною, думала Настуся.
Того вечора прийшов нарешті тато. „Тепер я буду не в шахті, а уламки літака допомагати збирати“, – сказав напівпошепки мамі.
„Тато мама дивіться, бозя подарував мені мавпочку, правда ж добре бути слухняною?“ -крикнула щодуху Настя.
Тоді дівчинкавперше побачила, як тато заплакав, а мама, мовчки почала чистити часник до борщу. Час від часу говорячи „бозя“.
Сльози оадості, знала Настуся. Коли люди щасливі, вони теж плачуть, казала їй бабуся. Треба і надалі бути слухняною. Вона перша дівчинка з Розсипному, рідному селі, в якої є така маленька і гарненька, ще й коричневенька мавпочка!
липень 2014, після падіння літака MH17

Schreibe einen Kommentar