Мавпочка в Розсипному

Настуся давно мріяла про м’яку іграшку мавпочку. Мавпочку вона побачила на вітрині дитячого магазину на самій верхній поличці. Така маленька і гарненька, що Настусі дух перехопило попросити маму купити іграшку. Та й „нема грошей“ вона чула мало не щодня. Вийде тато з шахти, от тоді і попрошу, думала Настуся і щовечора молилася. Вона просила, щоб бозя подарував їй мавпочку. „Лише слухняних слухають бозі“,- казала їй бабуся.
„Боже я була завжди слухняною, зроби так, щоб іграшка опинилася в мене!“ Просила щоранку і щовечора маленька.
Того дня Настуся спала, як завжди в обід. Раптом її розбудив страшний грюкіт.
„Війна“, – це слово вона чула останнім часом частіне ніж те, що немає грошей і питання: „Коли прийде тато?“ Настя вибігла на подвір’я, далі вийшла на город, і… побігла на грядку. „Бозя, дякую тобі“, – кричала Настуся, добігши до місця, де лежала маленька гарненька мавпочка!
Крики мами біля межі: „Мій часник! Господи, прийдеться перекопувати грядку!! Вже з неба люди падають!!!“ Настя не чула. Вона була щаслива.
„Добре бути слухняною“, – думало дівча.
Того вечора прийшов, нарешті, тато. „Тепер я буду не в шахті, а уламки літака допомагати збирати“, – сказав напівпошепки мамі.
„Тато, мама, дивіться, бозя подарував мені мавпочку, правда ж добре бути слухняною?“ -крикнула щодуху Настя.
Тоді дівчинка вперше побачила, як тато заплакав, а мама ж мовчки почала чистити часник до борщу. Час від часу говорячи „бозя“.
Сльози радості, знала Настуся. „Коли люди щасливі, вони теж плачуть“, – казала їй бабуся. Треба і надалі бути слухняною. Вона перша дівчинка з Розсипному, рідному селі, в якої є така маленька і гарненька, ще й коричневенька мавпочка!
липень 2014, після падіння літака MH17