9 травня. Німе кіно.

IMG_4058І сниться мені, що я веду урок у німецькій школі на тему „Цар. Що означає це для людей?“ Підлітки, як це і належить, неуважні і немотивовані. Мені вдається вистояти, аргументами довівши – „Цар – Росія – Путін – Крах імперії“.
Коні
Смерть тварин у воєнних фільмах з дитинства мене тривожила найбільше. Чому мають страждати коні? Запитувала я себе. Смерть художників, які малювали тварин і загинули під час Першої Світової війни, мені болить зараз. До кінця травня в Kunsthalle у Гамбурзі, безкоштовний вхід на виставку „Мистецтво повертається“. Моя улюбені митці – організатори групи „Der Blaue Reiter“ – дивляться на мене з очей своїх полотен. Франц Марк, Аугуст Маке, Василь Кандинський, Олексій Явленський… Марк та Маке загинули у Франції під час Першої Світової. Скільки ще звірей намалював би Франц? Він пішов на фронт захопленим добровольцем і, вже розчарувавшись у Світовій війні, у віці 36-ти років, був вбитий осколком снаряду. Тварини у його творчості – надсутності, чисті і прекрасні, в той час як люди – нікчемні і потворні.
Музика
Я народилася в Луцьку, батьки досі живуть у центрі міста, поруч дитячої заліниці. Щороку на 9 травня, повітря розсікав „День победи“, паралельно проникаючи з приймача на кухні та колонок дитячої залізниці. Я досі знаю ці слова. І музика в мені. Луна-на- на- на!!!
Меморіал
Вічної слави. Величезний пам’ятник, на якому зображений помираючий на руках матері батько, маленька дівчинка, плаття якої розвивається на вітрі, каски солдатів, і все це як могильна плита тиснуло на мене, малу, яка зацікавлено зчитувала історію. Як нікчемне, мале непотрібне створіння, зводячи очі догори, я намагалася зрозуміти картинку. Пізніше, навчившись читати, не раз читала я в голос прізвища і цифри, які лишалися цифрами і призвіщами, ніби навпомацки шукаючи взаємозв’язки. Вічної слави і щоденної реалії.
Парад я не розуміла змалку. Як можна співати пісень про мир, тримаючи в руках пістолет чи рушницю? В дитячих руках. Іграшкова зброя.
Звук забиваючих цвяхів в труну і ляскіт медалей – найстрашніші звуки. Для мене. Закопується щось важливе, втікає, наче пасхальний заєць, показуючи то вухо то хвіст крізь роки пам’яті, яка не передається з покоління в покоління. Медалі мають власну історію і чим їх більше, тим менше слів.
І таки здійснилося – в Україні війна! Розродилися! Вже і я можу розповідати казки дітям про спалені міста і сполохані вовки, як це робила моя бабуся, нашіптуючи на сон про село, палаючу скирту, втечу – не бабусині казки, а власні спогади війни.
Німеччина
„Дай Бог, щоб моя бабуся не побачила, як тут пенсіонери живуть“, – перша думка під час першої подорожі в „переможену країну“. Бабуся бачить тепер все з неба, і чує голоси – „краще б німці перемогли“, – які я з періодичністю чую за роки проживання тут.
8 травня, у день пам’яті та примирення, в Metropolis Kino у Гамбурзі був показаний фільм Олександра Довженко „Сумка дипкур’єра“ з музичним супроводом гурту „Запаска“. Яна Шпачинська та Павло Нечитайло сьогодні вже повернулися в Україну. Інтерв’ю з музикантами чекайте на Feine TV.
На уроці релігії дітки 2-го класу випадково 9-го травня описували значення слів, під які я підставила „Друга Світова війна“: Гнів. Друзі. Радість. Любов. Страх. Сумніви. Тріумф. Прощення.“
„Який день перемоги?“ Вкотре запитує мене німецький колега, який вже знає, що в Україні війна.