Щоденник

Щоденник
На 21 річницю незалежності України 2012 року я покинула Україну…
У кожного настає момент, коли не святкується. Береш час на усамітнення. Переосмислення. Я народилася в Радянському Союзі, коли помер Брежнєв, в школу пішла при Горбачові, а закінчила – в незалежній Україні.
І я не святкую. Бо в цей день стріляють в мирній Україні. Бо вже третій рік чекають пропавших безвісти з Майдану. Тому що відірвані ноги не виростуть і померлі не воскреснуть. Бо братські могили не дають мені спати. А молоді красиві вдови з малими сиротами заглядають в мою душу. Бо Україна – це однонога каліка, яка успішно пережила рубікон, без болі і крові пройшла перехідний вік. Але вже у свідомому віці почала кровити відкушеним Кримом і покрилася віспою на щоці Донбасу.
Без сумнівів, війна закінчиться. Є питання – як? Не в плані програвших і переможених. Такі моменти непоодинокі в істоії. А у сенсі скалічених життєвих доль. Особистих історій. Втрачених та переживших.
25 років – час пізнання себе і світу. Відходу від колективізму і переходу до індивідуалізму.
Час, коли ти можеш не соромитися показати свої рани і розповісти про рубці.
„Україна – країна де живуть бідні.“ Україна – це Чорнобиль.“ Кличко“ – і далі за списком…
15 років тому я вперше приїхала в Німеччину і страшенно обурювалася уявленням німців про Україну.
Сьогодні – 4 роки, як я живу в Німеччині. За цей час змінилися усі – Україна, Німеччинна, ти, я. Але важливо пригодати свій щоденник. Заради сили і легкості писати далі. Читай – мої перші враження з першої німецької подорожі.
„24 серпня 2005 рік, Нижня Саксонія, Мюлен.
Залишилося пережити день народження Фелікса. Холодильники наповнені пивом, чекаємо приходу друзів. Виявляється, святкувати можна і без водки. Звичайно, але ефекту ніякого.
Я впевнена, що моє розуміння мови з першого дня покращилося б, якби це було з водкою. А так – завтра вже дві неділя як я тут – а результат… Ще стільки ж часу і я дома. Ура – а – а – ааааа!!!
Подумати тільки – сиджу за тисячі кілометрів і думаю про батьківщину. Сьогодні ти святкуєш 11-ту річницю Незалежності. Пишно, пафосно, як завжди. А тут, в німецькому селі, святкується день народження. Звичайно, спокійно, розкішно. Якби наші люди могли справляти так свята, тоді доцільні були б феєрверки в честь Незалежності. Болить, так серце болить за наше виживання. Аж до сліз смішно уявляти радість виживання і задоволення – ми Незалежні. Ну що ж, зі святом, матінко. Завтра у всіх твоіх дітей болітиме голова. А я ж свіжа прокинуся від чергового німецького Geburtstag (дня народження).“