Оазис в Бейруті „Мистецтво виховання“

Крістіане Ляйсте, травень 2017
У Лівані все інше. Арифметику, письмо, читання діти мають вже знати в дитячому садку. Як це може зробити, аби не перевантажити дітей, намагалася пояснити Крістіане Леісте з Гамбургу і двоє вихователів з табору Шатіла, які разом вирушили на пошуки історії арабського письма. Засновниця вальдорфського дитячого садку Баіт-аль-Шамс в таборі палестинських біженців Шатила в Бейруті запросила мене провести для вихователів семінар на тему введення букв і цифр за вальдорфською методикою.
Відразу виникає запитання: чому у вальдорфському дитячому садку вже букви і цифри? Це ж завдання школи, а не садочка. Але це німецьки думки. Умови в Лівані відрізняються від наших. Діти там йдуть до школи у шестирічному віці. Для поступання в школу необхідне знання арабської та англійської абетки та цифр від одного до десяти, діти повинні вміти рахувату, а також читати.
Я була готова до того, що чекало на мене в Шатіла. Я знала, що це табір, створений ООН у 1948 році для палестинських біженців, які ізраїльською державою були позбавлені власного дому. Я знала, що ситуація жалюгідна, табір бідний і переповнений, і жителі табору мають мало прав в Лівані. Хорошу освіту для них знайти важко, вони не отримують ні паспорта, ні дозволу на роботу, хоча нині вони вже живуть у третьому поколінні в Лівані. Не кажучи вже про травму після різанині Сабра і Шатила у вересні 1982 року, від якої до цих пір страждають багато людей.
В перший ранок, слідкуючи за Маріам, керівником дитячого садку, ми пішли по вузьких спекотних вуличках Шатили. Було голосно, люди одночано кричали, вигукували, усюди панував безлад, крик дітей та шум мопедів. Вулиці переповнені, кіоски з фруктами, овочами, одягом, вугіллям – все, що потрібно людині, продавалося на вулиці. Був дуже специфічний запах, і повсюди літали мухи; на вулиці змішувалося сміття, бруд і відходи. Ми просовувалися свій крізь людський потік, повернули у вузький темний провулок, увійшли в темний коридор, в темряві піднялися на кілька сходинок вгору, і раптом – все змінилося: Маріам зупинилася перед червоними дверима, засунула ключ в замкову щілину. Двері нагадали мені китайську весільну шафу. Вона пішла далі, а я на мить затамувала подих, вдихнувши повітря: раптом все засвітилося. Світло-яскраві мармурові сходи вели наверх, стіни були пофарбовані в світло-жовтий тон, ніякого бруду на стінах або на сходах, жодної плямки .. Тут було тихо.
Несподівано тихо і блаженно
Ми піднялися наверх і зустріли деяких вихователів, які люб’язно вітали мене. Деякі діти вже були там. Вони віталися сором’язливимо, але дружелюбно. Я була приголомшена.Таку красиву, тиху, здорову атмосферу, який випромінював цей дитячий садок, я не очікувала побачити.
В перший день я відвідала усі три групи і знову була вражена, з яким тихим, люблячим підходом тут вихователі займаються з дітьми. У всіх групах було ранкове коло і хоровод арабською та англійською мовами. Потім, співаючи, спекли плоский хліб, діти грали з піском на даху, вихователі співали і при тому перевіряли, чи немає у дітей випадково вош, діти майстрували і гралися. Це було щастя і радість пережити благословення і радість, від того, наскільки добре тут дітям.
Почалася робота з двома виховательками: малювання форм, введення літер, історії і малюнки до літер, введення літер, введення роботи в зошиті, малюнки на дошці. Дві молоді жінки були спраглі до навчання і дуже здібні. Вони відразу зрозуміли, про що йдеться, загорілося до вальдорфського методу і на третій день вже сказали, що не можуть дочекатися, аби, нарешті, почати. Ми також проводили ритмічну частину, проговорювали віршики і пісні, стрибали, співали і вчили строфи вірші для просторової орієнтації.
Наступні дня ми присвятили відмінності приголосних і голосних звуків, разом обдумували, як можна було б вводити голосні. Дві виховательки розвинули також прекрасне почуття ритмічних жестів, коли я намагалася передати їм різні характери літер.
Потім ми почали інтенсивно займатися розповіддю. Кожен підготував історію літери і розповідам іншим. Як ввадити письмо арабськими літерами? Незважаючи на те, що я не зрозуміла ні слова, я була вражена від живої, розказаної з великою кількістю жестів і міміки розповіді, яку я зрозуміла навіть без знання арабської.
Гном або джин?
З цифрами було простіше. Ми легко перенесли європейську манеру введення цифр на арабські цифри. При обговоренні зображень виникли міжкультурні питання: які гори в Лівані? Як почуваєш себе тут, коли мандруєш у горах до сходу сонця? Яке відчуття якщо ти в гірському поході до світанку? Як тут сходить сонце? Що відчуваєш, коли перед тобою відкривається широке, синє море? Звичайно, відчуття тут інші, ніж ніж в альпійських горах. А які кольори тут є в природі? І як виглядає арабський гном? Напевне, не з червоною панчішкою, вірно? Вихователі кажуть, що знають гномів лише з Білосніжки. Так, але справжній арабський гном? Це щось на зразок джина? І якщо так, то який він? І взагалі чи можливе у мусульманському суспільстві образне поєднання елементарних істот, так, як ми це робимо у європейських вальдорфських школах? Ми говорили і досліджували ці питання, тому що у жодному разі ми не хочеко копіювати в Шатіла німецьку вальдорфську педагогіку.
Після тижневого семінару, з одного боку, у мене було відчуття передачі великого пакунку знань, з іншого – отримання великого досвіду, який я забрала додому. Я вражена відкритістю і високою готовністю до навчання, інтересом, енергією і мистецькими здібностями, з якими вихователі з Шатила все сприймали і опрацьовували.
Про автора: Крістіане Лейсте – вальдорфська вчителька, міжнародна координаторка. Вона була керівником проекту зі шкільного експерименту інтернаціональної вальдорфської педагогіки у проблемному районі Гамбургу Вільхельмсбургуу. В даний час вона вчить дітей-біженців у підготовчому класі.
Переклад Марушки