„Що селянин не знає, того він не їсть“ Вальдорфський семінар в Луцьку „open“. День перший.

„Я вже хочу тут лишитися“, – хором сказали доценти з Німеччини і Швейцарії, як тільки ми прилетіли в Україну. Класика жанру – я переплутала аеропорт, в той час, як друг на авто чекав нас в Жулянах, ми з Борисполя їхали автобусом до головного вокзалу столиці. „Стільки тут березок“, – з захопленням казала доцент семінару, вальдорфська вчителька з Гамбургу Крістіане Ляйсте. „Як же тут люди допомагають, місце займають“, з радістю додала культурний менеджер, куратор співорганізатор проектів в Німеччині та у світі.
Київ нас зустрів сонцем, туалет вокзалу відсутністю туалетного паперу, в метро, на моє здивування, мені хотіли продати лише три житони, тому що „ люди на карточки мають переходити“. Пояснивши, що це іноземці і у нас брак часу, ми отримали 6. На моє здивування,
третя група пенсійного посвідчення більше не дійсна, проїзд в метро коштує 4 гривні, чотири пляшки води на вокзалі – 70 грв. Всюди – маса людей, молоді цілуються, ми ж біжемо на Хрещатик, Майдан, де їмо хліб з сиром з Гамбургу і, знову біжемо на вокзал, звідки нічним потягом вирушаємо в Луцьк.
„Чи є тут вагон ресторан?“ запитую я. „Зараз зробимо“, – кажуть сусіди. Наші сусіди – хлопці з Хмельницької області, які повертаються з роботи в Києві. Сподівання моїх іноземних колег на яйця і запечену курку не виправдовуються. „Яйця в нас є“, – жартує Юрій, „а з їжі – лише пиво“. Ми дякуємо і відмовляємося, пропонуючи горішки. Так зав’язується розмова і перші уроки української:
„Привіт! Як тебе звати? Дуже приємно.“ „А ви переводчіца?“, саме так, „переводчіца“, запитує сусід в плацкарті (іноземні гості в захваті від українських потягів), чоловіки пропонують наступну подорож зробити в товарному потязі. „Я – Марушка!“
„ Що то за ім’я таке? З заходу?“
“ Так. Ми – вчителі, їдемо будувати школу в Луцьку, семінар з альтернативної педагогіки робити“. Загальне здивування.
„Альтернативна, то для дітей з вадами?“ – запитує Саша. „То для усіх дітей і батьків, які бажають нового“, – відповідає Крістіане. „Ми хочемо будувати вальдорфську школу в Луцьку?“, кажу я.
„Хто спонсор?“- цікавиться Вася. „В пошуці“ – кажу я. „А, ясно“, – Василій розчаровується.
„То приватна школа?“ не вгамовується Сашко. „Є різні варіанти – підтримка батьків, фондів…“ починає пояснювати Еріка фон Луке – евритміст, класний вчитель, вчитель музики, релігії та іноземної мови (французська), засновниця вальдорфської школи (Берлін, Німеччина).
„А після школи що, що то дасть?“, перебиває хлопець, а інші починають раптом нас атакувати, захищаючи шкільну систему освіти.
„Що селянин не знає, того він не їсть“, – каже старе німецьке прислів’я. Василію 22 роки (я дала йому 26), навчання залишив, працює на фірмі, отримує тисячу доларів. Олександру 26 – пішов в сільську школу в п’ятирічному віці, закінчив з золотою медаллю, червоний диплом університету, працював в податковій, роботу кинув, зараз теж працює на фірмі. „Перспективи з навчання ніякої“, – підсумовують хлопці, зізнаючись, що найголовніше – то вчитель. А гроші заробляти – то головне. І так ностальгічно стало. Що буде з ними ще років через 10? Подумала я. Вальдорфська школа – школа для життя і на життя. З дитинства розвиваючи волю, почуття і думку, ти отримуєш силу на майбутнє, і цікавість відкривати себе до світу і світ в собі.
„Open“ – відкрити – вийшла ціла пентоміма, коли Еріка хотіла поясити, що хоче заховати валізу. Василій зрозумів і, пізно ввечері, вже згадував англійські слова. А Юрій привів свого сина-підлітка, якого змусив сказати нам єдину фразу французською, яку знає гордість батька – „я тебе кохаю“ сказав молодий чоловік і закрив обличчя руками.
З 20 по 25 травня будемо пояснювати і відкривати карти, що таке вальдорфська педагогіка, я чекаю на тебе і на відкриті дискусії, початок якиї ми сьогодні пережили в нічному потязі Київ-Ковель. Альтернатива є, як доказ розмова з провідницею:
-Чай чорний лише?
-Так лише чорний.
-Я не п’ю чорний, – кажуть дві наші гості.
-Тоді зелений? Запитує провідниця і приносить кожному своє.
Вибір є.
Сьогодні о 14.00. вальдорфський семінар open! (Проспект Волі 2).
20 травня о 19.00. доповідь „Що таке вальдорфська педагогіка?“ в освітньому центрі „Коло“ (вул. Винниченка 7/7)
На фото – торт спечений Крістіане який ми їмо в аеропорту Гамбурга.
Прибуття в Київ.
Підземелля метрополітену столиці.
Майдан Незалежності.