Вальдорфський семінар в Луцьку. „Свято Букварика і інші грішності“. День передостанній.

Моя племінниця Поліна закінчила 1 клас. Навчається вона, як і її сестричка Софія, у моїй школі, навіть в моєму кабінеті. Я пішла до Поліни на свято Букварика.
Ми букви добре вивчені
знайомі хлопцю й дівчині
Читає й пише й нас
Чудово перший клас
Ми красиві та стрункі
Прикрашаєм ми дні
Розповідали дітки напам’ять завчені віршики в класі, заповненому батьками, які сиділи у формі букви П.
Нас 33 нас 33 у нас міцна сім’я
складаємо слова від А до Я
Свято Букварика співпало з вальдорфським семінаром у Луцьку, де ми вивчали введення букв у вальдорфській школі.
Ми любимо книжки
вчимося залюбки
від А до Я від А до Я
Продовжували зазубрено розповідати дітки у вишиванках.

Знай рідну мову і вивчай
вона твоя вона твоя
Та перш за все абетку знай
від А до Я від А до Я
Говорили вони, скривлюючись, відбиваючи чітко усі звуки. Діти так старалися, що іхні ротики, очки і носики просто скручувалися від напруги, бровки то піднімалися то опускалися, на лобі з’являлися зморшки, малюки старанно намагалися вірно відтворити зазубрене.
„Де ви букви живете звідки дружно ідете?“ – запитала вчителька.
„І великі, і малі ми живемо в Букварі“, – гучно прогриміли першокласники. Я чекала появи трьох богатирів, але тут настала черга моєї племінниці Поліни, яка за рік так і не усвідомила, що вона школярка і не знайшла жодної особистої дотичності до школи.
За морями за горями кажуть є така земля
і з усякими дивами це – царство букваря
При слові „Букварик“ згадалася мені моя перша книга, яка була у кожного радянського учня. Коли в Німеччині я показала Буквар моїй знайомій з В’єтнаму, вона сказала, що у неї була точно така сама перша книга, лише вождь інший. Комунізм червоного кольору. Усюди.
Сам Букварик завітає нас, до свята! „Букварику, наш друже прийди прийди до нас!“ – кричали вчительки і діти.
Пройшло півгодина свята. Ставало все спекотніше. Мені бракувало повітря. Діти пітніли. Батьки серйозно і зосереджено знімали на камеру і фотографували. Закликання Букварику було ідентичне до закликання „Діда Мороза“ в кращих традиціях радянських свят, де головні герої чекають особливого запрошення. Він з’явився – худорлявий, виснажений хлопчик з сірим обличчям, йому ж бо найбільше тексту вивчити треба, з колами під очима, підтверджуючи свій хворобливий вигляд:
Залюбки вчився читати
нема часу спочивати.
Рудольф Штайнер „Людинознавство як основа пеагогіки, четверта лекція, Штуттгард, 25 серпня 1919 сказав: „В більшовизмі взагалі багато поганого, але найгірше як він вирішує питання освіти! Якщо такий підхід переможе, він викорінить все, що було досягнуто попереднім розвитком культур. Це відбудеться не в першому, і тим вірніше, у наступних поколіннях, так, що будь-яка культура зникне з лиця землі“. Невже через сто років, переживши Радянський Союз, ми досі тягнемо соціалістичну програму, бажання якої, щоб діти поводили себе як дорослі?!
Тривала 40 хв свята. Я не витримувала від спеки і непотрібності цього дійства, а діти продовжували звітувати за вивчене у першому класі.
Повертаючись до семінару з вальдорфської педагогіки, де ми навчалися введення букв, цифр у початковій школі, може здатися, що у вальдорфській школі діти заповільно у початкових класах навчають письмо, цифри, забагато уваги приділяється ритму, вдоху видоху, рівновазі, соціальному питанню. Як результат – здорові і стабільні діти. Школа у життя, для життя. Без оцінок, звітності, порівняння та хворої конкуренції.
„Списано-недописано багато сторінок, згублено 10 ручок, 20 олівців, 15 гудзиків, 5 гривень 20 копійок“ – звіт перед батьками, які не сміялися. Зосереджено знімали на камери і фотографували, а коли дитина хотіла підбігти до найрідніших, шипіли – „сядь, я кому сказала“…
„А зараз ми Букварика посадимо в першому ряду і покажимо як ми вивчили букви“, – не вгамовувалася вчителька першого класу.
Сідайте – вставайте – так командно йшла 50 хв свята. Діти були дуже слухняні. Я згадувала Німеччину, де свято для дітей – це рухливі ігри, несподіванки, де вчителі продумують ігри і граються з дітьми. З 8 ранку до 13.00. Суцільні ігри. Свято в Німеччині в початковій школі – вчителі граються з дітьми, а батьки допомагають. Я повторю. Вчитися у грі. Під час свята в Україні діти мусили сідити, вставати дозволялося лише під час свого тексту, коли дехто хотів підійти до батьків, ті, знімаючи усе на відео, сичали „сядь-сядь“. Я повторюю, бо ніхто з дорослих не вигукнув – що відбувається? Це нагадувало колонію. Коли я була першокласницею, над дошкою висіли слова:„Не дивитися, а бачити. Не слухати, а чути“. Технічний процес не стоїть на місці. Зараз на місті слів – телевізор, з якого лунає… караоке. „Всі разом!“ – кричала інша вчителька, яка нагадала найбільший шок мого безхмарного дитинства – літній табір у селі Брище. „Всі разом!!!“ і тут почалася найкраща частина свята Букварика – діти почали кричати, тобто співати, при тому танцювати, правда, прикріпившись ніжками до підлоги. Репетували, як могли, бо мали подвійне завдання – перекричати вчительок, караоке і вразити непробивних батьків. Батьки зосереджено продовжували знімати. Мовчки. Не сміялися. Я вже плакала.
А потім настало контрольне прощання з Буквариком – залунала мелодія „Голубой вагон бежит качается“, а спів такий:
Любий Букварику прощавай прощавай
прийдуть до тебе знов діточки малі
як розставатися всім нам жаль дуже жаль
низький уклін тобі шлемо до землі
ми читати всі уже навчилися
нам букварик в цьому допоміг
та сторінки всі уже скінчилися
як же непомітно час пробіг
і знову приспів і мелодія „Голубой вагон качается“
Будем далі добре всі ми вчитися
ми букварика не підведем
за собою інших поведем
На момент найвищого прояву нової України я вже сиділа навколішки на землі і внутрішньо ридала. Зі мною – молодші братики і сестрички, які не витримали такого свята і репетували в спеці, за що отримали стусани, а потім ще і ляпаса зі словами „Чого ти хочеш?“ Далі посипалися слова вітання вчителькам, шампаньке і цукерки, квіти і солодощі, все змішалося, як ті радянські пісні в сучасній українській школі. Чого Ви хочете? Це питання я би задала батькам. Коли я працювала на радіо, 1 вересня запитала першокласника, що найбільше запам’яталося йому у перший день школи? „Як ми їли піцу“, – радісно відповіла дитина.
Завершилося свято Букварика заплановано мрією, діти розповідали, ким хочуть стати. Футболіст фотомодель, бізнесмен, вчителька, альпініст, парашутист, депутат – навіть від цих жартів батьки не сміялися. Можливо, вони усвідомлювали головне завдання дитини – рости щасливо у дитинсті.

Якщо будемо старанні в школі
нас всього навчать – завчено говорили діти.
Свято Букварика, як і сам Букварик, пройшло, як і школа – поза дітьми.
Що запам’ятається Поліні? Після свята вона більше в школу не пішла – не цікаво, мовляв, останній тиждень. Школу пропускати я собі навіть в 11-му класі не дозволяла.
Ти взагалі бачиш, чи просто дивишся, що відбувається нині у школі? Слухаєш, чи таки чуєш, що розповідає тобі дитина? Кому потрібні такі свята? Букварику?
Як заснувати вальдорфську школу у Луцьку? Практичний семінар завершився, робота триває. Долучайся до вальдорфської ініціативи у Луцьку. Передостанній день навчання – початок усього. Літо – чудова пора для запитання – скільки можна жити з минулого і виховувати дітей на ідолах радянщини? Може час українське шукати, а не з російське перекладати? Кому потрібні ці звіти і звітності? Час спробувати прислухатися до імульсів майбутнього.
Від Я до А
від А до Я.