Чи можуть діти вчитися без оцінок? „Голос Лілії“

Минулого тижня мій син закінчив другий клас. Зі школи повертався з заклеєним конвертом, купою вражень від концерту старшокласників та розмовами з однокласниками, де вони будуть проводити 6 тижнів літніх канікул. Я не могла дочекатися приїзду додому, щоб прочитати річний атестат, цілих п’ять сторінок. Це не табель на півсторінки з декількома оцінками та сухеньким текстом, одним на всіх учнів. Це багатогодинна робота вчителів, особливо класного вчителя.
Те, що у вальдорфських школах до дев’ятого класу немає оцінок, дивує усіх. Як це так, діти вчаться, а оцінок не отримують? А звідки ми знаємо, що дитина знає та вміє? Для усіх нас, хто не вчився у вальдорфській школі, це незвично і потребує роз’яснення цієї, особливої на перший погляд, системи.
Ми звикли ділити учнів на відмінників, середняків та двієчників, оцінювати знання та вміння за певною системою, оцінками чи балами. На перший погляд це досить зручно. Якби у сина був табель з оцінками, я б за хвилину його прочитала і одразу знала б, до якої категорії в класі він відноситься. Оцінки показали б, як він написав контрольні роботи та як відповідав на уроках. А що коли контрольна пишеться тільки одна за півроку, а в дитини «задовільно»? Це означає, що весь рік був задовільний? Дуже часто такі питання турбують батьків дітей, які навчаються в державних школах. Відповіді вони отримують рідко, в основному відповідальність за оцінки несе дитина, її просять чи вимагають вчитися краще, з метою отримати кращу оцінку. Я часто спостерігаю за результатами шкільного тиску у державних школах, який починається з кінця першого класу і особливо посилюється у третьому. Оцінки керують дітьми, батьками, родинним життям, від них залежать заборони чи, навпаки, подарунки, за них деякі діти навіть отримують гроші. Багато хто аргументує, що в сучасному світі оцінки – це нормальне явище, що супроводжує людину все (робоче) життя.
Але хіба навчання мусить завжди невід’ємно бути пов’язаним з оцінками? Пізнання оточуючого середовища, здобуття знань та навиків є природнім процесом для більшості дітей. Цей процес потребує чутливого супроводу з боку батьків, вчителів та інших осіб, які оточують дитину. Супровід вдалий тоді, коли дитина отримує відповідь на свої вчинки та дії, позитивні та негативні. Можна сказати, що дитина завжди очікує реакції з боку дорослих і хоче, щоб її «побачили». У шкільному контексті ця реакція в основному відбувається за допомогою оцінок.
Вальдорфські школи, як до речі і всі школи в Фінляндії, довго не оцінюють учнів. Попри це, чи завдяки цьому, навчальний процес проходить успішно. Вальдорфські учні здобувають знання та вміння, вчаться малювати, виконувати творчу роботу власними руками, грати на музичних інструментах – і все це без категорій «відмінник –двієчник». Головне у вальдорфській системі оцінювання – це розвиток учня. Дитина стоїть в центрі освітніх планів та шкільних подій, уся освітницька робота базується на індивідуальних можливостях, бажаннях та труднощах учнів.
Діти завжди радіють, коли класний вчитель, провіряючи домашні завдання, показує реакцію, наприклад у формі зірочки, яка означає «Молодець, ти гарно виконала/ виконав завдання». Якщо є помилки, то вчитель напише доброзичливе «Спробуй виконати це завдання ще раз, у тебе вийде!». До речі, помилки у домашніх завданнях це добре, бо вони показують учителю, що діти засвоїли і над чим ще треба попрацювати.
Коли діти в початкових класах державних шкіл отримують оцінки, вони часто не розуміють їхнього значення. Всім відомі випадки, коли дитина саме під час контрольної роботи так хвилюється, що забуває все, що знала і вміла. А результатом є погана оцінка, пригнічений настрій, докори батьків.
Для мене, як матері, постає важливе питання у вихованні: чи оцінюю я тільки результати роботи дитини чи весь шлях від початку до цілі, чи беру я до уваги особистість дитини, її уподобання та труднощі? Вальдорфська педагогіка має настільки індивідуальний підхід, що оцінки довгий час взагалі не мають місця у навчанні. Кожна дитина спочатку вчиться вчитися, швидше чи повільніше здобуває знання, отримує підтримку та схвалення. Учні не потребують балів для власної мотивації, це лише критерії для вчителів, які роблять систему оцінювання простішою і загальнішою. А також без категорій «двієчники», «відмінники» не розвивається принцип конкуренції дітей між собою, усі навчаються заради певних цілей, або просто тому, що цікаво. Порівнюючи вальдорфську систему з загальноосвітньою, спостерігаю, наскільки охочіше, радісніше та вільніше навчаються діти у вальдорфських школах. Результати можуть бути однаковими, але для учнів та їхніх сімей шлях в останньому випадку, очевидно, легший.
Автор: Лілія Вьольфе – магістр англістики та германістики, вчителька німецької мови, керівник освітніх проектів для дітей та підлітків, доцент німецької мови для емігрантів. Мама двох синів. Старший син закінчує другий клас вальдорфської школи, молодший відвідує вальдорфські ясла. Активна мама у різних шкільних заходах вальдорфської школи.