Нові медіа та вальдорфська педагогіка: протилежність чи нові можливості? „Голос Лілії“

Ще зовсім недавно вальдорфські школи заброняли учням дивитися телевізор та відео. Зараз ми цього не можемо уявити, телебачення, для більшості з нас, є невід’ємною часткою побуту. Коли два-три роки тому у нашій школі після основних уроків показували пряму трансляцію футбольної гри, деякі вчителі хитали головами, відверто не підтримуючи присутність електронних приладів у залі, де зазвичай проводять евритмію. А учні були просто в захваті!
Що наразі найбільше турбує німецьких батьків – це відношення їхніх дітей до дигітальних медіа. Скільки часу може дитина в якому віці грати комп’ютерні ігри, дивитися телевізор, переписуватися в чатах і т.д. Різниця між батьками, чиї діти відвідують вальдорфські школи і тими, котрі відвідують загальноосвітні школи, на мою думку є. Перші частіше свідомо розмірковують над цими питаннями та не дозволяють дітям «все і одразу». В порівнянні, вальдорфські учні пізніше отримують власні смартфони, пристрої для комп’ютерних та відеоігор та телевізор у власній кімнаті. Більшість дітей в Німеччині починають грати електронні ігри в дитсадочку, деякі навіть у віці до трьох років. Вальдорфці тут однозначно є винятком.
Нещодавно моя сусідка- вихователька і мама чотирьох дітей порівняла нашу школу, та і всі вальдорфські школи, зі скляним куполом. Начебто, там діти відгороджуються від справжнього світу. Мова йшла саме про вплив дигітальних медіа на дітей, про те, що його потрібно контролювати та обмежувати. Я пояснила, що у нашому другому класі жодна дитина не має смартфону, що електронні ігри грають не всі і не щодня. Реакція сусідки показала мені, наскільки уже діє медійний тиск суспільства. Сім’я чи школа не може обмежувати чи забороняти використання дигітальних медіа, бо боїться, що дитина потрапить в ізоляцію. На власному прикладі бачу, що є окремі діти, які нудьгують, граючись в нашому домі звичайними іграшками. Вони не можуть сконцетруватися на грі, пофантазувати, відверто кажуть, що їм не вистачає електронних ігор. Наш син проаналізував цю ситуацію по-своєму: «З дітьми з моєї школи я можу грати в будь-що, ми ніколи не нудьгуємо разом». Отже, ми на правильному шляху! Не ідеальному у всіх випадках, але для нас вірному. Ми пояснюємо синові, чому ми обмежуємо використання дигітальних медіа в нашому побуті, розказуємо про небезпеки. Звичайно, не забуваємо і про позитивні сторони, але тут переконувати не треба.
Всі вальдофські школи звісно користуються новими медіа, тому порівняння зі скляним куполом є невдалим. Ведуться шкільні сайти, передача інформації та спілкування з вчителями відбувається в електронному режимі, учні старших класів черпають знання з інтернету (додатково), проводяться сучасні уроки інформатики. Тобто, називати вальдорфців медіанеграмотними можна стільки ж, скільки і інше населення. Більшість користуються медіа свідомо і критично, без залежності.
Медіаграмотність є однією з основних освітніх цілей у сучасному суспільстві. Формування медіаграмотності відбувається більшою мірою в юнацтві, бо лише приблизно з 13-14 років дитина розвиває психологічну проникливість і починає розуміти, як можна користуватись системою нових медіа безпечно та ефективно. Побоювання деяких батьків, що забороняючи молодшим дітям користуватись дигітальними медіа, призведе до медіанеграмотності, є абсолютно необгрунтованими. Без здатності помітити, зрозуміти та спрогнозувати певні явища, дитина не здатна здобути медіаграмотність.
Що ще потрібно дитині (та й усім дорослим) для того, щоб виробити вміння якісно і раціонально користуватись дигітальними медіа?
Це
технічні здібності;
психологічна проникливість (уміння розрізняти можливості і ризики);
загальні знання;
самостійне мислення;
власні міркування;
зацікавленність;
вміння зконцентруватися;
самодисципліна;
витривалість.
Усі ці знання та вміння дозволяють нам бути активними користувачами нових медіа, а не бути «засмоктаними» екранами електронних приладів. Вальдорфська педагогіка має низку предметів, які допоможуть дитині вирости медіаграмотною. Музика, театр, евритмія, трудове навчання, робота з «живими» матеріалами, як от дерево, вовна, глина, мідь, ґрунт, дає можливість здобути технічні здібності, витривалість, самодисципліну, вміння зконцентруватися, самостійне мислення і т.д. Отже, вальдорфська педагогіка, яка на перший погляд не сприяє використанню дигітальних медіа учнями, готує їх різнобічно до медіаграмотності.
Сучасне життя розвивається дуже швидко, та не поспішаймо поглинати усі можливості, будьмо свідомими, критичними та навчаймо цього наших дітей!
Автор: Лілія Вьольфе – магістр англістики та германістики, вчителька німецької мови, керівник освітніх проектів для дітей та підлітків, доцент німецької мови для емігрантів. Мама двох синів. Старший син закінчує другий клас вальдорфської школи, молодший відвідує вальдорфські ясла. Активна мама у різних шкільних заходах вальдорфської школи.