Show must go on: Choockovsky and Tereshkov

Ти їх лише чув& тепер читай

7 запитань до радіоведущих розтягнулися на 70. Як вчителька, я зробила словник з найсмачніших слів хлопців, виділивши іх зірочкою*; як колишня радіоведуча,  вкінці тексту залишила оригінальні вислови.  Між словами семизіркової розмови – музичні паузи.

Дмитро: Найкрутіше, що відбувається в ефірі: дзвонить слухач і каже: „Рєбята, я вас слухаю вже дві години ви несете таку дурню*, припиняйте“. Ключеве – він слухає.
Андрій: А навіщо ти слухаєш?
Дмитро: А переключитися – дзусьси!** Я такого ще не чув, цікаво, що ще скажуть?

Вони працювали в одному холдингу на різних станціях. Їхні студії розділяли 10 метрів. Паралельно  вважали себе вільними, але справжню свободу пізнали в спільній роботі. Ти їх лише чув, тепер читай. Інтерв’ю присвячується випадковій зустрічі з Чуковським, запізнілому вітанню до дня народження Терешкова та надії на воскресіння шоу.
На радіо час вимірюється піснями, а програми сезонами. З осені 2012 року на „Просто радіо“ стартувало „Дуже вечірнє шоу“. Подяка генеральному продюсеру Андрію Шабанову. По буднях усім лоскотала нерви трьохгодинна розмова хлоців на теми, про які в Україні не говорять публічно: гомосексуалізм, інцест, педофелія… Гострий діскавері без табу, який виклакав спалихи обговорень, зумисне провокативні теми без гри на епатажі. Ведучі брали цікаві явища про яких замовчують, заглиблювалися і копали далі. Перший сезон вечірнього шоу пройшов. В новому сезоні шоу прикрили. Хлопці відносяться до цього з розумінням і зла на власників радіостанціі не тримають.
Про причини і перспективи радіо загалом і ведучого зокрема, а також про South Park в радіоформаті (Д: а ти знаєш що таке South Park ?) я говорила з Дімою та Андрієм в Києві.

Radio killed the radio star

Ми - організатори пошуку, не наставники. Я кажу, - зараз йду шукати  туди. Хто зі мною? Я йду з тобою, мені цікаво, а хтось каже:

Ми – організатори пошуку, не наставники. Я кажу, – зараз йду шукати туди. Хто зі мною? Я йду з тобою, мені цікаво, а хтось каже: „Ви – мудакі, нам не по дорозі“, Андрій Чуковський

Андрюшенька Чуковський

Працює в ефірі 15 років. Народився в далекому 80-му, коли пройшла Олімпіада. Олімпіада пройшла, а він народився. До 11 років сім`я їздила по світу (тато військовий) і, зрештою, осіла в Дніпропетровській області. Навчався в Полтаві у педагогічному училищі. Мав би стати вчителем української мови. Саме тому розмовляє виключно російською і не читає художню літературу. Взагалі! Тобто вже не читає, так як вважає це даремною тратою часу. А от технічну дурню* полюбляє.

Пройшов традиційну схему „як хлопчина з регіонів потрапляє на радіо в столицю“: коли маєш одну програму, решта ретронслятори, а ти сидиш і дивишся як видають ефір з Києва. З часом в тебе з’являються своє бачення як все має бути, набридає читати оголошення „куплю гараж“ і казати „отличная песня от бабушки Нади“, кидаєш все під три чорти*** і йдеш… збирати гриби, як зробив це Андрійко. І саме в такий момент лунає дзвінок зі столиці: „Ми тебе чули. Ти ще працюєш?“ І ти вже – на комерційній станції в Києві, де мусиш втілювати вже вигаду кимось схему і  розумієш велику проблему українського радіо.

Андрій Чуковський – просто егоїст, який хоче, щоб в світі, в якому він живе, йому було зручно.

Дмитрій Терешков
8 років в ефірі. Народився в 1986 році, коли вибухнув Чорнобиль. В головах багатьох Чорнобиль призабувся, а найкрасивіший голос України досі звучить. Більшу частину життя прожив в Запоріжжі. Свій цинізм пояснює корінням – брудне індустріальне місто зробило Діму таким. Навчався на факультеті журналістики, який кунув, переїхавши в Київ, де влаштувався на роботу і продовжив вчитися в ефірі. Журналістів в Україні вважає дипломованими професіоналами, але продажною сволотою, яка добряче це приховує. Дипломом бруднить цю професію. Терешков – чистий неформальний журналіст. Егоїст в теорії трансгуманізму, не гуманіст.

Можна групою і в підвалі говорити, але суть цих експериментів якщо хочеться на стадіон!  Робити щось на 10 людей - резонанс не той, нам хочеться ще й просвітництвом займатися

Можна групою і в підвалі говорити, але суть цих експериментів якщо хочеться на стадіон! Робити щось на 10 людей – резонанс не той, нам хочеться ще й просвітництвом займатися, Дмитрій Терешков

На радіо вони прийшли різними шляхами. Ризики теж відмінні: Дмитрію близька теорія трансгуманізму, він тягнеться до до пост людини. Андрію ближче теорія власного его, задоволення свого „Я“ і байдуже якою буде пост людина. Головне щоб йому добре було. Андрій проти,  Діма за оцінкові судженння. Чуковский  гне свою лінію, помилки допустимі, усе на  50/ 50: виграв чи програв. Терешков починає шукати і приходить до висновку.
Андрій (далі А.): В шоу була орієнтація на гострі теми. Уяви, що таке ходити по вершині пірамідки, боячись звалитися в будь – який бік, а що таке сидіти в основі і розглядати піраміду – зовсім різні речі. Більший екстрим не для нас, а для станції яка це дозволила. Лякали керівництво, не нас особисто. „Рєбята ,дограєтеся“! Так піднімався рейтинг, але це – антипродаж, це неможливо продати. Кого б ця тематика влаштувала? Можна представити найбруднішого спонсора для цього шоу: перзервативи, секс шоп.

Дмитро (далі Д.): Як ви можете горити про педофелію? Як вони можуть****  дітей? Про проблеми можна говорити, а можна зумисне провокувати. Були сигнали, що нас слухають в нацраді і зацікавлені. Лякали. Але сезон протрималися. Зазвичай популярне шоу будується по моделі: тема розбивається по ролях і люди, висловлюючись, грають. Ми ж могли прийти до теми і відразу висловитися в одному ключі. А опоненти – слухачі які з цим не згідні. Постійний конфлікт. Весело. Зворотній зв’язок – соціальні мережі, своя спільнота в фейсбуці, яка навіть після закриття шоу активна. Група має повний успіх.  Радіо в нашому випадку дало нам можливість бути самими собою це – неймовірно.
Свобода… Дай свободу людині – може в ефірі***** сказати, або незрозуміло говорити, або зрозуміло але по змісту дурня*. В нас таракани приблизно одного сорту, мозок так влаштований, що ми розуміємо один одного і ми спрацювалися, хоч були конфлікти.

А.: Проблемна ситуація: в Україні все нове – це забуде старе. Чергова спроба зробилась успішно. Все циклічно: ЗМІ належать  або державі, що зразу робить їх провласними, або бізнесу і тоді це – відстоювання бізнес- інтересів. Наприклад: певний бізнес має певне радіо і мережу автомийок. Яка б вільна радіостанція не була, мережу автомийок поносити заборонено, нічого поганого говорити не можна не тільки про автомийки зокрема, а й про автомобільний бізнес взагалі. Про воду на автомийках говорити теж тільки хороше. А де моя свобода?
Д.: Вона закінчується там де починаються автомийки.
А.: Тому що я працюю на одному підприємстві автомойника. І так всі канали.

Д.: Якщо ти працюєш на підприємстві людини, якій належить половина бізнесу, тобі нема про що говорити, говори про те, що не стосується реалій України.
А.: Вони просто не хочуть нас чути. В черговий раз комерційній інтерес в цьому мовчанні, який набагато вищий за інтерес популяризації станції. „Слухайте, рєбята, давайте сьогодні обійдемося взагалі без політики, саме сьогодні“.
Д:: Не будемо говорити про Януковича, можна говорити про місто. Їх можна зрозуміти, вони лишаться роботи, ми втратимо роботу. Компроміс? Але на їхньому місті я би ризикував, трохи далі пішов би, ще трохи. Дискусія з нашого боку – чиста провокація. Причина в тому, що бізнес не може бути великим без політики. Уяви ситуацію: людина володіє величезним холдингом на телебаченні і половина бізнесу в цій країні будується на цій людині, яка зав’язана в політиці. А політична репутація – це вже зовсім інша справа.

„Наш зірковий працює конвеєр
Пісеньки пишуться, бабло качається“.
Бумбокс „Що Ти зміг“

А.: Якщо подивитися на карту України, ми зробили маленьку частину. Є боси, а є вони – бидло маса. Вони – це ті хто не здатен, ми це ті хто здатні. Для них ми – це вони. В них є ми, в нас є ми. В нас це ми як засіб на щось. В цьому сіль. Я проводжу чіткі паралелі між людьми, які просто хочуть чогось, тими хто досягає цього і тими, хто просто досягає навіть без бажання. Не заздрю ні першим, ні другим, ні третім. В перших яскаво виражене „Я“, в других – яскраво виражене „МИ“ у третіх „ВОНИ“. Це як робота. Ми всі перебуваємо в стані рабства. Так, це ми – раби. Я раб. Мене примушують працювати, заробляти таким хлібом, не роблячи це так, як я звик працювати і при цьому я мушу це всеодно робити, хай навіть так як мені говорять, хоча б тому, що я хочу хліба. Я хочу їсти. Буквально. Я хочу одягнутися. Я хочу перейти на інший хліб. Вирішив зараз додати собі один хліб і скоротити попередній. Я ненаситний. Мені всеодно що буде з моєю ідеєю післязавтра. Я хочу щоб сьогодні про неї говорили. Тому що післязавтра про неї забудуть. Тому що нікому не потрібна, або будуть пам’ятати як про щось круте. Мене вже може не бути. Ідея – це всього лише зерно, воно може рости без тебе. Ти оболонка, фрукт носій зернят. Ти згнив і невідомо чи проростуть зерня. Ось так будуються ідеї.
„All we hear is Radio Gaga

Radio Googoo

Radio Blahblah“

Quenn „Radio Ga ga“
Д.: Бізнес правила задають тон в музичний культурі де все гіпертрофіровано. Бізнес боси дали нам можливість розправити крила, трохи поексперементувати на певний час за їх рахунок. Швидше за все твій експеримент не продасться. Експериментом ти ризикуєш, а це бізнес, де головне заробіток. В моїй ситуації – дали можливість і я вільний. Ефір це одне, за ефіром життя теж існує, відповідальність за збір інформації. Якщо зараз я в ефірі скажу слово*****  мене менш покарають ніж за  культурне висловлення у бік по-моєму деструктивного  Миколи Азарова. Не те що нам закривають роти, не дать відкрити. Плюс зацикленість на тому, що неможливо продати. Але на все є свій покупець. Інша справа, шо такого формату шоу ще не розвинені, але завжди можна зламати, змінити і те що ти зміниш, обернеться зовсім по-іншому, це не означає що продажі впадуть, все просто підлаштується під існуючі реалії. Ми можемо задати тренд і якщо посіємо і підтвердимо статус – це буде продаватися. Просто нам не дають можливість підтвердити статус. Постійно працюємо в півсили, постійне обмеження. Будь- яка провокація підштовхує до дії, веде до роздумів, постановки під сумнів того чи того, таким чином ми приходимо до пошуку, починається діалог при звичній відсутністі діалога, коли головне  мовчати і хай йому грець******.

А.: Плювати на відсутність діалогу, їх це не гнітить. Що ми втратили насправді? 15 діб за масове хуліганство? Тема піднята невірно? Ми говорили про педофілію а не повинні були? Ок, 3 роки умовно що втрачаємо? А що втрачає бізнесмен на радіостанції якого було те за що дали 3 роки? Втрачає весь цей бізнес! Тому що частота радіо потрібна іншому бізнесмену, щоб прославляти свій бізнес. Свою повністю демагогічу ідею  він хоче прославити і донести.
Д.: Мені здається у босів ЗМІ відсутнє глибоке розуміння взаємозв’язків, вони думають у поверхневій площини: продасться не продасться, ризикуємо не ризикуємо. В плані розуміння, а не еконіміки тут немає просвітителів. Ті, хто зараз правлять ЗМІ без ідеї як змінити світ, вони просто заробляють гроші. Тобто  страх втратити бізнес. Не варто глибоко копати, чебуречна в тебе чи радіостанція, пишеш картини чи ні, – страх вийти за рамки, не сподобатися політикам і бути знищеним.
А.: Не як особистість, а втатити бізнес, свою справу. Ми проводили в програмах паралелі між грошима і баблом: бабло – стан при якому в тебе завжди є гроші. В тебе все вкрали, витягнули з кишень, але стан душі такий, що завтра все знайдеться. А гроші – річ матеріальна, – це  те, що заробляють.
Д.: У бізнесменів страх втрати  бізнесу, тому що багато грошей приносить стан бабла. Ми на їхньому місці, може, теж би боялися. Але мені це не цікаво.
А.:  А мені дуже цікаво! Я би вийшов і почав мочитися їм на голови, вони ж можуть, може в мене це таємне секс бажання.

Наші слухачі - молоді люди які підають сумніву подям, що відбуваються в наш час.  Думаючи, аналізуючи,  ті хто шукає


Наші слухачі – молоді люди які підають сумніву подям, що відбуваються в наш час. Думаючи, аналізуючи, ті хто шукає
Терешкоа (зліва), Чуковський (справа)

Д:: Я прийшов до розуміння, що ти  не заробиш великі гроші ні посадою, ні спеціальністю, ні професією, якщо це не твоя справа, не твій бізнес.
А.: Американське розуміння, справа життя, а не бізнес в російському та українському розумінні „А замучу – ка я это“! А на біса воно тобі якщо ти цим не живеш? Є в тебе точка на ринку і що далі? Тебе справді ці шмотки цікавлять? А тут дід передає батьку, батько сину…
Д.: Задача батьків відчути задатки дитини.  Якщо ти дорослий  і тобі сніг подабається, може найбільший кайф в житті від снігу отримуєш, продавай сніг, фарбуй сніг, перетвори сніг в культурний контекст.
А.: Ліпи снігові скульптури.
Д.: Не важливо, влаштуйся двірником, чисти сніг. Якщо ти вегетаріанець і тобі це подобається…
А.: продавай гамбургери.
Д.: Можливо, тобі судилося вести блог про вегетаріанство і якщо це цікаво ти на цьому заробиш! Направ вегетаріанство в грошову модель.

А.: Півроку ми працювали у шоу і зрозуміли одну просту річ: крім нас це нікому не треба. Ми переважно клоуни при доворі короля. Ми посіяли зерна, що змогли те і зробили. Особистий інтерес є, я хочу популярності, але не настільки щоб досягати цього усіма засобами. На моїй роботі не дають можливості продовжувати. Я розумію, що краще вже не зроблю, може зроблю, але по- іншому. Це не можна буде порівняти, буде жирно, класно, добре. Я отримаю результат і буду розвиватися, але це не буде так само. Є ще багато тем які нас з Дімою цікавлять. Наприклад, co-working, коли різні компанії винаймають приміщення в одному офісі (зручніше і дешевше), займаються своєю справою і спілкуються в творчому середовищі яке самі створили.

Мени не вистачає визнання за життя, а чи потрібно воно мені? Визнання дає можливість жити добре сьогодні. А моїм зернятам дуже хочеться, щоб визнання прийшло пізніше. Тебе вже, напевне, не буде. Ідеї ніщо до моменту втілення. В нас відбувся процес, ми дозволили собі реалізувати ідею. Ми  реалізували. Мені далі рухатися нікуди. Я це розумію. Рівень свободи не дозволяє в цій країні навіть лишатися на одному рівні. Це не свобода слова. Канал закривають з фінансових мотивів, а журналісти кричать: „Ви закриваєте найвільніший канал, придушуєте свободу!“ Мене дуже злять такі журналісти. Слухайте, рєбята, вільний канал це чудово, але навіщо ви нечесно вели бізнес? Я згідний, як вільний канал вас закривати не можна, але є законодавство. Державі, яка бере з мене гроші як зі сплатника податків навіть у маленькому підприємстві, незалежно маю дохід чи ні, я плачу. Пенсіонери як жили так і живуть, пенсійний вік виріс, я плачу все більше. Куди осідають гроші? На цьому фоні всі ідеї блякнуть. Буквально. Я хочу всього навсього робити свою роботу так, як я вмію це робити, так як мені приємно це робити.

Д.: Багато ведущих починають зважати як прореагує мама? О, краще не буду про це! Ящо ми будемо говорити тільки про приємне, при мамі, де тоді провокація? Ми станемо деструктивні. Ми ж ламаємо традиції, стереотипне мислення. Формування суспільної думки… Мені треба суспільство, думки якого я буду формувати. Ти не цього від нас чекала а ми тут завалили дурню*. Вже задала свої сім запитань?

фото прихованого папараці в Трамваї (Кіїв):напроти Чуковського (справа) голова Марушки, напроти Терешкова (зліва) голова Єлени Качур

фото прихованого папараці в Трамваї (Київ):
напроти Чуковського (справа) голова Марушки, напроти Терешкова (зліва) голова Єлени Качур

Марушка (далі М.): І останнє запитання, ваше побажання слухачам і тим хто мріє працювати на радіо.

А.: Ніколи не бійся змінюватися. Ми завжди консервативні: є хороша робота, стабільність, зникає пошук змін, я боюся що зі мною буде? Та нічого з тобою не буде!
Д.: Тобі більше світить тільки коли будеш прощатися.
А.: Не бійся! Є легенда: кажуть основна заповідь на скрежелі Моїсея була „не бійся“ але це було не вигідно церкві. Хоча легенда, як і міфи, все дурня*.  Важливо  не боятися, це- основа. Найдурніша паралель на сьогодні: чому так довго існують „воры в законе, братки“?  Тому що є три головні правила, майже міф „не верь, не бойся, не просице“.  Теж дурня*.
А.: Я бажаю всім дрочити і не соромитися говорити про це. Це важливо! Жарт.
Д.: На біса******* пожартував, а потім переводиш в плоскість?
А.: Ні це не жарт є деякі дії, які ми всі робимо постійно,  більшість кажуть, що не мастурбують, але  насправді ми знаємо правду.
Д.: Ну не всі, я не дрочу і все.
А.: Я кажу про більшість.
М.: Там за це штраф.
А.: Де там?
М.: В Німеччині.
А.: Там взагалі не дрочать?
Д.: Приблизно такий в нас діалог виходить.

15 червня в київському клубі „Диван“ за 5 євро ти побачиш  голоси України – Дмитра Терешкова і Андрія Чуковського у шоу „Пристасть і ніжність в Межигір’ї“. Show must go on!

Радіословник:

* дурня – хєрня;
**дзуські – хрена с два;
*** під три чорти – на хуй;
****любити – їбати;
***** – хуй;
******хай йому грець – ну його на хуй;
*******на біса – на хуй.

Schreibe einen Kommentar